?

Log in

No account? Create an account
ці діти могли бути і моїми дітьми...
як тим мамам все це пережити...
вічна память

by Tatomyr




Ростислав ТАТОМИР: «Суспільство стає все більше відірваним від традицій»
«Бурдон» - львівський музичний етно-гурт, створений у 2002 році. Виконує музику, інспіровану переважно східноєвропейським і зокрема карпатським фольклором, проте джерела його натхнень пульсують на теренах мало не цілої Європи, від Скандинавії до Балкан. Для кращого відтворення давнього та живого звучання етнічної музики гурт використовує народні інструменти, часто досить незвичні, як-от давня фіделя, балканська бузукі і тапан, українська ліра колісна, східна дарабука тощо. Та попри фольклорні впливи, музиканти домагаються сучасного, свіжого трактування традиційної музики, не претендуючи на автентичну відповідність матеріалу. Термін «бурдон» означає постійний звуковий тон на фоні мелодії, частіше в музиці давній, фольковій або в звучанні народних інструментів (дуда, ліра колісна, дримба). Серед здобутків гурту - участь у багатьох етно-фестивалях України («Флюгери Львова 2003», «Світ традицій 2003», «Європа-Центр 2005», «Шешори 2004-07»), Білорусі («Навагрудак») та Польщі («Lemkowska Watra '03», «Mikolajki Folkowe 2004», де здобули третю нагороду і приз глядацьких симпатій, «Bart Folk Fest '06», «XII Jaz Festiwal Muzyki Improwizowanej '06», «Ukraina Viva! '06»). «ГК» розмовляє з лідером «Бурдону» Ростиславом Татомиром.

- Ти починав з класичної гітари, а як тебе повернуло до етніки? Чому не рок-музика, скажімо?
Та хто його знає? То етно потроху всюди є і було. Чим би я не цікавився. Американський гурт з 60-их «Kaleidoscope» колись суперово змішали якісний рок з екзотичними ритмами і електроінструменти з етнічними. В мене це залишило досить сильні враження. Не те, щоб поважний імпульс, але згадалося. Але реально воно якось паралельно і з усіх боків потроху. Я ще народними танцями займався в дитинстві. Тоді, правда, був совдеп, і обробки часто були надто хореографічні - я тепер розумію - на кшталт спортивних танців у народних костюмах. Проте траплялись і гарні взірці, які представляли автентику. Саме в ті часи народжується любов до мадярської традиційної музики. Ну, але то так, танцювалося і ніби забулося. А з часом зринуло, і то відчутно. Перший альбом «Бурдону» набитий мадярськими танцями, навіть заспівали угорською одну пісню. Думаю, що саме через психоделію рано чи пізно починаєш цікавитись іншими культурами, іншою музикою, іншими інструментами і звучанням. Через деякий час, вже живучи у Львові, почав пробувати інші інструменти - бубни, дримби, мандоліни. Згодом фольк дуже серйозно засів у голову. Купив собі в Румунії бузукі. Це схоже до великої мандоліни. Має довший гриф і вісім струн - чотири здвоєні. Дуже зручний інструмент для паралельного солування й акомпанування. Пізніше замовив собі кращу модель у Чехії. А останнім часом захопився орієнтальною музикою і навіть придбав турецький саз. Але це взагалі окрема тема. Попри звиклі нам мажорний та мінорний лади, вони мають щось таке середнє. Користуються чверть-тонами. Але не будемо залазити в нетрі. Стосовно рок-музики. Як музикант, до «Бурдону» я мав кілька рокових проектів в Ужгороді, а згодом і у Львові. Правда, у Львові рокові проекти не доростали до чіткої ідентифікації. Був ще гарний акустичний проект, відомий у вузьких колах під назвою "Право на казку". Такі собі гарні і приємні пісні та балади з цікавими аранжуваннями. Так що в етно-музику я прийшов все-таки з року.



- Як ти зараз відчуваєш, «Бурдон» - надовго? Ти можеш це назвати справою свого життя?
Ні, справою життя - навряд. Так, це важливий етап для всіх нас, і для багатьох, можливо, це найцінніше з того, що я встиг створити за своє життя. А треба сказати, що ми все-таки дещо встигли натворити. Особливо приємно згадувати закордонні мандри, коли представляємо Україну для іноземців. Через нас вони знайомляться з країною, людьми, мовою і культурою. Це до біса відповідально, але й страшенно цікаво і почесно. Окрема тема - діаспора. Часом дуже вражає і надихає, як українець у третьому коліні, який ніколи в Україні не бував, все ж намагається українською мовою спілкуватись. Я вважаю дуже важливим іноді нагадувати людям про своє коріння, традиції свого народу, здобутки своєї культури. «Бурдон» давно не є нашим єдиним заняттям, дехто з нас залучений в інших гуртах. До прикладу, в Любка, перкусиста, з Оленою, скрипалькою, є ще близько п'яти проектів. Вони пов'язані як з польським фольк-середовищем, так і з українським фольк чи навіть рок і поп-середовищем. Михайло, який грає на фіделі, взагалі музикант нарозхват. Постійно залучений чи не в десятку київських і львівських проектів. Він є визнаним майстром європейської та української інструментальної музики, а також музики давньої. Скоріше за все, «Бурдон» згодом трансформується в компактніший проект, який буде легше зводити до купи, якісно опрацьовувати, возити-годувати-ночувати і, відповідно, продавати. Або розділиться на кілька різних. Всередині гурту давно є купа ідей, які не дуже вписуються в наявний формат. Я, попри «Бурдон», постійно і всюди намагаюсь пропагувати фольк, традиційну культуру (не тільки українську) і культивувати добру музику та якісний звук. Завжди беруся за всілякі міні-проекти та спільні сейшени. Добре, що маємо зараз таке середовище в рамках Етноклубу в львівській «Дзизі». До речі, думаю, найближчим часом там народиться не один гарний проектик. Приємно усвідомлювати формування доброї спільноти. Етноклуб не те, щоб заточений виключно на етно-музику, але традиційна культура завжди в той чи інший спосіб там культивується. Ми намагаємось якісно і, головне, сучасно її адаптувати до життя. І то не тільки музика, але й танці, лекції, відео та виїзди безпосередньо до джерел, у серце Карпат, до гуцулів та народних музикантів. У клубі я часто почуваюся на порозі якогось нового руху, якогось правильного об'єднання цікавих і небайдужих людей, якісних та вдумливих музикантів. Вірю, що там діються дуже гарні і корисні справи. А ще в мене давно зріє ідея поєднання української та американської традиційних музик. Дуже цікава і універсальна тема, яка могла би знайомити слухачів з українською музикою через призму всім відомих загальносвітових шлягерів. Я сподіваюсь, що знайду однодумців і добрих музикантів для цього проекту. І знову ж таки, повертаюсь тепер до гітари. Правда, тепер вже зі слайдовим строєм, технікою dobro та fingerpicking. Не повіриш, але музика bluegrass і лемківський фольк мають дуже багато спільного і премило поєднуються.

- Я бачу зараз сплеск цікавості до кореневої музики, і це при тотальній деградації FM-станцій та ТБ. Як гадаєш, з чим це пов'язано? З опором примітивізації життя?
Я думаю, з цим феноменом до певної міри мусимо змиритись. Не варто від загалу вимагати аж такої глибини. Звичайно, що якщо щось вмієш, то намагаєшся це якісно робити і представляти публіці. До того ж, суспільство стає все більше відірваним від традицій. До прикладу, не всі святкують Коляду, а з тих, хто святкує, не всі ходять колядувати, а з них ще менше знають більше двох-трьох колядок чи вбираються в народні строї. А з тих, у свою чергу, ще менший відсоток знають ритуали, з тим всім пов'язані, або якісь нюанси, що вже майже втрачені. Для нас, музикантів, звук є певним фетишем. Як для художника - візуальні речі чи для письменника слова. І якщо говорити про традиційну культуру, то нам часто дуже шкода, щоб певні речі, ритуали, перекази чи пісні загубилися. Завжди музикантів чи поважних меломанів, які копають в тому напрямку і щиро цікавляться музикою, було небагато. Просто раніше в селі люди більше стикалися з гарними взірцями. Грубо кажучи, вони жили з тою колядою і так чи інакше всі брали ній участь. А зараз всі живуть переважно в містах, мегаполісах і справжніх народних пісень можуть в житті жодного разу не почути. Я не кажу про низькопробні імітації під пластиковий синтетичний акомпанемент. Суспільство зараз переважно виховується на тій культурі, яку презентує телебачення і радіо. Так є. Інша справа, наскільки суспільство зацікавлене в якісно іншому рівні. Все-таки для цього мусить бути бажання еліти, а відтак і можновладців, щось змінювати в цьому керунку. Та говорити про це за умов антиукраїнської влади і деградованої політичної еліти в країні - смішно. А спалах цікавості, боюсь, надто локальний. Так, він є, і нас, людей, які в цьому крутяться, це не може не тішити. Але я би говорив про феномен тільки тоді, коли та коренева музика почне витісняти той популярний дебілізм на ТБ і радіо.

- Ну і насамкінець. Цей звук, бурдон - наскільки його енергія є відчутною? Що ти відчуваєш на сцені, коли є драйв, добрий звук, зіграність і майстровитість, та ще й подача від аудиторії? Марлі це все сприймав як релігійний досвід, що це для тебе?
Ну, це, в першу чергу, співпереживання. Концерти - це взагалі якийсь унікальний досвід. Цікаво, що досі, за стільки століть, суть явища не змінилась. Музикант співає і щипає струни, а публіка готова слухати. Слухати не просто гарну мелодію, а певну історію, чийсь досвід, якусь загублену мудрість. Саме це намагається донести музикант зі сцени. Звичайно, якщо він має що сказати, що показати чи відтворити і надати тому актуальної суті чи нового змісту. Це як меса. Як проповідь. Як послухати людину, яка тобі цікава, якій ти віриш і яку поважаєш. З іншого боку, я сам не до кінця розумію, в чому саме полягає вплив музики на слухача. Тільки професійного володіння інструментом і цікавого сюжету пісні тут явно недостатньо. Дуже часто музика діє якимись значно тоншими матеріями, аніж звуки і слова. Це вже якась навіть магія. Певне поєднання звуків торкає тебе до глибини душі, а інше залишає байдужим. І особливо унікально, коли щось зачіпає одночасно велику кількість людей. Це навіть певний ритуал. Люди однаково сприймають певні вібрації, і з'являється дивне єднання. Без слів. Його напевно не досягти просто одночасним прослуховуванням музики великою кількістю людей, але в різних місцях. Йдеться саме про спільне зібрання. І це єднання приносить якусь таку світлу і крилату радість, відчувши яку з кимось спільно, здається, ніби ближче познайомився. І чим більше людей перебувають на одній хвилі, тим більшим є це єднання, цей обмін енергіями. Це особливий кайф. Це сильніше відчуваєш, коли стоїш на сцені. Сильніше не через кайфування від себе як лідера процесу. Радієш власне від того відчуття єднання і від того, що, на відміну від більшості задіяних, маєш можливість допомоги і безпосередньо впливати на цей дивний ритуал. А сам звук, бурдон, кожен може трактувати по-своєму. Ми трактуємо його як зв'язок з нашою землею, нашими предками та їх досвідом. Він для нас уособлює все добре, гарне і важливе - все те, що намагались не втратити наші предки і що ми маємо передати нашим нащадкам. Щось таке.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

ВСІМ ВСІМ ВСІМ ! (ч.2)

Originally posted by photus at ВСІМ ВСІМ ВСІМ ! (ч.2)
продається новенький нерозпакований iPad2 wi-fi 16Gb.

ціна 6тис. грн. (можна більше ))

отримані гроші ми, як і обіцяли, переказуємо на лікування журналіста Андрія Калахана.

anna.andrievska at gmail.com

Apr. 24th, 2011

святковий вечір в гаю в нас закінчився тим, шо Ярема запхав палець в шестерню і ми чемно поїхали додому :(
отак, малята, маму не слухатись. а-та-та
а мама так жаждєла свята...

Jan. 1st, 2011

Мій новорічний шматочок Пирожка!!!

польська мова

Надибала в ЖЖ курси польської для початківців. Сама зголошуюсь і всім охочим пропоную. Умови тут: http://jezhy-rud.livejournal.com/35896.html

Jul. 20th, 2010

Їхали сьогодні з Яремою в трамваї в центр. На зупинці перед нами сіла бабулька - "божий одуванчик" років за 70. Така вся маленька, худенька, в джинсовій беретці, блакитній камізельці. Дістала книжку - мене спочатку здивувало, що читала вона без окулярів - ані +, ані -. А мені ж далі цікаво - шо ж вона там читає!? Натягнула добре окуляри, примружитась, нахилилась вперед - опа! Книжка по роботі на компі!!! :))))

Jul. 4th, 2010

а шо то всі про футбол постійно говорять? шо відбувається?

флешмоб

1. Ви пишете комент
2. Я у відповідь називаю вам три ( хто більше?))) речі, за які ви мені подобаєтеся
3. Ви - робите репост цього мобу у себе в жж
Валерія Новодворська "Жестокая посадка":

13 апреля, 65 лет назад, Советская Армия (в недобрый час, в несчастную минуту) вступила на территорию Австрии. Злополучной Австрии, которую ее не сын, а выродок Гитлер прихлопнул аншлюсом, а в конечном итоге следом за этим придурком пришли советские войска. Неужели это не повод для Медведева съесть шницель по-венски, а для Путина – отрезать себе кусочек торта "Захер"? Ведь Словакию потащили же на праздник ее оккупации своими войсками.

С Чехией только трудности намечаются. Прагу освобождал Власов, РОА. И кто там должен кнедлики есть? Вот так и ездит наш чекистский табор по восточноевропейским столицам, предлагая свои услуги: подковать европейских президентов, парламенты и прессу, очень искусно подковать, как некогда Левша подковал блоху, и погадать на нашей имперской колоде, суля свидание с трефовым королем в казенном российском доме, то есть в лагерном бараке по имени РФ, в частности, на Красной площади 9 мая. И бубновый король будет. (Путин – явно трефовый, а Медведев – бубновый.)

Это казино позабыли запретить. Самые подлые и глупые россияне ставят на трефы, и имя им легион. Слабые умом идеалисты, у которых нет ни сил стоять на собственных дрожащих ножках, ни мужества взглянуть горькой правде в глаза, ставят на бубновую оттепель и орут: "Путина в отставку!". И обращаются к Медведеву с призывом: "Приди ко мне во тьме душистой ночи, я жду тебя, как ждут свиданья с ней..." А ведь ставок больше нет, чекистская игра "Путин – Медведев", "заморозки – оттепель", "злой следователь – добрый следователь" сделана, и это не наша игра.

Победа чекистов над гестаповцами – это поистине большой день для СССР и Восточной Европы. Отмечали бы, что ли, союзники – США, Великобритания, Франция - день победы над Гитлером отдельно, без нас и несчастных стран Балтии и Варшавского договора. У них – свадьба, у нас – похороны. Они победители, они имеют право.

А Австрии еще повезло. СССР и на нее облизывался, но ялтинский сговор ее не выставил на кон, она не попала в добычу, выделенную московскому тирану. Так карта легла. Греция и Австрия оказались по ту строну роковой черты, Югославию пустили на волю волн, и ее спас от советского ярма Иосип Броз Тито. Вся остальная Восточная и Южная Европа, пол-Германии и страны Балтии – это все Сталину позволили забрать с собой. "Отдам медведю, лешему, цыганам, нищему в суму, если не будешь кушать, спать, слушаться", – так говорят матери непослушному чаду. Но разве Восточная Европа и Балтия не слушались США, Англию и Францию? За что их отдали медведям?

Австрии свезло. Правда, ее не пустили в НАТО, взяли слово держать нейтралитет и чуть ли не социализм строить. А Евросоюз за победу на честных выборах одной австрийской партии (не очень стоящей, но ведь не КПСС, не КПРФ, не ЛДПР, не "Единая Россия") чуть Австрию не исключил. То есть приглядывают за бедняжкой, хоть они и не немцы, хоть и не просились под аншлюс. Но немецкоговорящие, похоже, все подозрительны – по лингвистическому принципу. В отличие от советскоговорящих, советскомыслящих и советскодействующих.

И ведь злополучные хозяева совсем не рады таким гостям, чекистам-освободителям. В смысле "пусть таких гостей на кладбище ищут". Однако на кладбище будут искать не гостей, а хозяев. Например, польскую элиту. Впрочем, даже у Путина не хватит наглости заявить, что Советская Армия освободила Варшаву. И потребовать себе бифштекс по-татарски, гуся со сливами и фляки господарские, а также каныши со сметаной. Впрочем, наши сопрезиденты покушают все это на похоронах польской делегации, жертв Катыни-2. И здесь уж точно на немцев не свалишь, Германии там рядом не стояло.

В Варшаве наверняка будет целый вагон чекистских представителей с крокодиловыми слезами на бесстыжих глазах. Не привыкать после похорон Михоэлса, Пастернака, Старовойтовой и Юшенкова. "А над гробом встали мародеры и несут почетный караул".

Гостей такого рода без газа и ядерных боеголовок, без нефти и 1/8 части суши вообще бы на порог не пустили. "Хороший гость – к нам, плохой гость – мимо". Ведь чего требовали поляки от СССР и России в связи с Катынью? Почему Коля Остенбакен никак не мог поладить с польской красавицей Ингой Зайонц? (Правда, Коле не пришла в голову идея Ингу просто прикончить.) Не требовали поляки денег – это ложь. И газа бесплатного не просили. А требовали они исторической справедливости.

Дано: пакт Молотов-Риббентроп, Катынь, советская оккупация, половину страны оттяпали, парады с Гитлером в Бресте проводили, дали подавить Варшавское восстание. Депортации, расстрелы. От Таллина до Бессарабии. Требуется доказать: за что вас благодарить-то? За то, что два тирана, Гитлер и Сталин, не поделили Европу? Это их личное дело. Участников бандитских разборок не благодарят.

От нас ждали покаяния. Примерно такого: "Простите нас, окаянных. Мы не лучше гитлеровцев. Мы вас обидели, мы вас растерзали. Мы не достойны числиться среди победителей фашизма, потому что наш режим был не лучше фашистского. Сталинизм равен фашизму, Гитлер равен Сталину, СССР равнозначен Третьему рейху. Скажите, куда нам идти на Нюрнбергский процесс. Мы просим у Восточной Европы, Балтии, Финляндии прощения на коленях". И встать на колени у всех европейских стен, потому что эти стены стали из-за нас Стенами Плача.

Но на Катынь-1 легла Катынь-2, а туман – алиби почище немцев. Доказательств нет и не будет. У меня есть вместо них абсолютная уверенность. Президент Лех Качиньский был бельмом в чекистском глазу, его полоскали советские телеканалы наряду с президентами Ющенко и Саакашвили. Он расплатился сразу за все: за поддержку Грузии, за тот героический рейс в Тбилиси; за стипендии и места в университетах, выделенные для белорусских студентов; за убежище для чеченских сайтов и чеченских беженцев; за попытки осудить Ярузельского; за антисоветизм и антикоммунизм; за западную ориентацию; за фильм "Катынь" и за вопросы насчет Катыни; за активную роль в НАТО.

Что полагается польским повстанцам? Три раздела Польши; подавление восстаний Костюшко 1799 г., восстаний 1830 и 1863 гг.; война 1920 г.; оккупация 1939 г., Катынь; Варшавский блок; военное положение в 1981 г. и, наконец, Катынь-2 в 2010 г. Война не окончена, война между свободой и рабством не кончится никогда, а тот обрубок СССР, в котором мы живем, воюет против свободы.

Я не работаю в СВР, я не знала, что поляки собирались совершить этот безумный полет. На самолете своих врагов, потрепанной "тушке", отремонтированной врагами уже после победы Качиньского на выборах, без прессы, без охраны военных самолетов, без контроля, на заброшенном военном аэродроме, полностью отдаться в руки темных чекистских сил... Теперь понятно, почему "Катынь" пустили по телевизору: этот Тамиздат был кусочком сыра в мышеловке.

Я не верю в такие случайности. В Катыни-2 надо обвинять либо Москву, либо святое Провидение. Я христианка и не могу обвинить святое Провидение в работе на чекистов. Я вообще не обвиняю. Я рассуждаю по принципу cui prodest. Но для обвинений нужны улики. Не факт, что через 15 лет какой-нибудь Берия захочет заложить своих коллег, которым сам отдавал приказания. Так был пролит свет на дело Михоэлса. Сталин скончался, началась драка триумвиров. Берии нужны были очки. Иначе мы до сих пор верили бы, что великий режиссер погиб в результате ДТП.

Почему польские патриоты не легли в Варшаве поперек взлетной полосы? Да если бы я знала про этот рейс, я бы бросилась в ноги польскому послу и заклинала его позвонить и предупредить. Вот до чего доводят игры в "перезагрузку". Лететь в тыл врага, в руки врага, на милость врага...

Я никого не обвиняю, откуда я знаю, кто стоит за этим стоп-кадром, кто главный в этой чекистской хунте? Куда пойдешь с таким обвинением, в какой суд? Считайте, что я тот мещанин, который триста шагов шел рядом с Раскольниковым и говорил ему: "Убивец". Ведь Порфирий Петрович понимал, что ему не с чем Раскольникова в суд тащить, тем более что Николка на себя вину взял. Порфирий Петрович хотел, чтобы у Раскольникова нервы сдали. Он его доводил. А у этих нервы крепкие, их не доведешь.

И Эркюль Пуаро, и мисс Марпл из Агаты Кристи работали на том, что их аналитические выкладки подкреплялись фактами: убийца начинал делать глупости, убирал свидетелей, выдавал себя, а потом на публичном сеансе "разоблачения магии" у Эркюля Пуаро не выдерживал и бросался бежать. Эти не побегут... Даже если случится чудо и в России наступит лето навсегда, мы едва ли сможем судить чекистов даже за взрывы домов. Доказательств и письменных указаний нет, а с Достоевским в суд не пойдешь ("Вы и убили-с.., вы-с, и некому больше-с".). За такие доказательства адвокаты и прокуроры засмеют.

Не верьте мне, дорогие европейцы, но в таком составе и в такие места к нам не летайте. А то пройдут десятилетия, минут еще 65 лет, и на место аварии польского самолета полетит новая порция польских политиков. И тоже грохнется... Не знаю только, успеет ли Анджей Вайда снять еще один фильм.

Концерн "Ледоруб-интернешнл" будет работать, пока есть Совок, пока есть КГБ. И если не лень было гоняться по Европе за 90-летним Красновым и травить полонием Литвиненко, и угощать конфетками с ядом, и колоть зонтиком, то кто мне докажет, что нельзя безнаказанно и с гарантией убрать антисоветчика, врага Лубянки и Кремля Леха Качиньского? Мы с ним не были знакомы, но он был моим соратником, товарищем по оружию, и я-то буду его оплакивать, в отличие от Адама Михника и других леваков Польши, защитников Ярузельского. Качиньский был польским Рейганом, наследником Костюшко, Савиньского, Домбровского и Пилсудского. "Польска", конечно, "не сгинеет". Польша все помнит, и она на хорошем пути, но чекисты рады укусить и отскочить. Собачье племя, начиная с оформления опричников.

Я даже не могу сказать, что моя ненависть сильно увеличится. Ей некуда расти. "Мою ненависть, широкую, как море, вместить не могут жизни берега". Правда, у шекспировской Джульетты была любовь, а не ненависть, но я же имею дело не с Ромео...

Больно, что никто не ответит. Впрочем, это тоже не ново. Сталин - и тот не ответил. И за него, невинного агнца, его внук тащит в суд "Новую газету". Ушли на тот свет палачи из НКВД и ВЧК, и те, кого не расстреляли коллеги по цеху, ушли безнаказанными. Черкесов при должности, Филипп Бобков был при НТВ, престарелая вохра получает персональную пенсию, Ленин красуется в мавзолее, и действительны награды за Афган, Чечню и Грузию. А кто заплатил за загубленные жизни пассажиров южнокорейского лайнера? Кстати, в сюжете канала "Имеди" самолет с Лехом Качиньским взрывается, когда он летит на помощь Грузии. Считайте, что это было первое знамение.

Антисоветчик Качиньский ошибся только один раз - когда полетел в советском самолете на советскую территорию, доверившись советской власти.

А цивилизованный мир не станет обвинять. Все покроют газ, нефть и туман.

 

Вітаю всіх космонавтів художників з Днем Космонавтики Художника!!!

флеш-моб)))

цікаво, якби таке влаштувати у Львові, багато було би жертв?

www.artpole.org

Карпатсько-балканський фьюжн — тур ČAČI VORBA
(31 січня – 7 лютого)

ČAČI VORBA — щира мова, як балканські цигани говорять про музику. ČAČI VORBA — польсько-український гурт, що сміливо змішує етно, джаз і сучасну музику балканських весіль. В цьому музиканти наслідують давніх циганських віртуозів, які додавали до своєї музики мотиви тих народів, які зустрічалися на їхньому шляху. Ця екзотична суміш виконується на традиційних інструментах, котрі, однак, іноді звучать невпізнанно. ČAČI VORBA нагадує казковий оркестр, який перебуває у дивній музичній подорожі, переміряючи вздовж і впоперек Старий Світ і складаючи нову звукову мозаїку з мелодій циган, угорців, румунів, греків, гуцулів, гуралів, південних слов’ян, жителів Близького Сходу. Тому містичні пісенні оповіді з Карпат іноді звучать так, наче румунський чабан заслухався джазу, а східні мотиви з передмість Бухаресту дивним чином нагадують сальсу. ČAČI VORBA грають, як говорять самі про свою стихійну музику, JOC'N'ROLL — від румунського "joc", що м означає «танець», «забава», «веселощі».

Дивною, одночасно радісною, сумною й пристрасною атмосферою балканського весілля, ČAČI VORBA поділиться з українською публікою.
31 січня — Тернопіль, «RiverPool» (вул. Чумацька, 14-а), 21:00, вхід вільний,
2 лютого — Київ, «Авеню» (вул. Воровського, 24), 20:00, 60 грн.,
3 лютого — Дніпропетровськ, «ПроJazz» (ул. Рогалева 12-б), 20:00, 60 грн.,
4 лютого — Донецьк, «Gung'Ю'бazz BAR» (б. Шевченко, 3), 20:00, 40 грн.,
5 лютого — Одеса, Клуб EXIT (вул. Бунiна, 24), 21:00, 30 грн.,
6 лютого — Вінниця, «Portal» (вул. Театральна, 24), 20:00, завчасно - 40 грн, в день концерту - 50 грн.,
7 лютого — Львів, «Лівий Берег» (пр. Свободи, 28), 21:00, 40 грн.

більше про ČAČI VORBA
Гурт ČAČI VORBA виник у 2004 році. Марія Натансон, Роберт Бжезовский і Пьотр Майчина (всі, до речі, є постійними учасниками «Оркестра св. Миколая» — одного з найвідоміших в Польщі world-music гуртів) познайомилися під час виїздів до Німеччини, де вони разом грали на вулицях міст, як і личить народним музикам. Сьогодні ČAČI VORBA — це шість професійних музикантів, що мають у доробку співпрацю з найкращими представниками польської і української world-music сцени: «Оркестром святого Миколая», «Бурдоном», «Się Gra», «Jahiar Group», «Kałe Bała», «Transkapela», «Lubliner Klezmorim».

Марія Натансон — вокал, скрипка та ін. — від численних струнних Туреччини до дерев’яних ложок і глечиків для молока, традиційних для угорських циган музиних інструментів.
Марію сьогодні називають найяскравішим голосом польської world music—сцени. «Співає немов від нехоті, проте голосом надзвичайно чистим і сильним», «її вокал не має слабких сторін — наче за нього вона продала душу чортові», «З голосу Марисі, сильного і дзвінкого, склярі могли б виготовляти кришталь, а тим часом він тішить нас, слухачів» — лише деякі відгуки польської преси про солістку ČAČI VORBA.

Походячи з музичної династії в багато поколінь — так, дід Марисі, Тадеуш Натансон, є відомим польським композитором, вона в чотирнадцять років покинула музичну школу і втекла з дому в Карпати, аби вчитися традиційної музики у сільських музикантів. Наступні п’ять років мандрувала горами, де зібрала сотні мелодій і пісень на десятках мов і діалектів, які можна зустріти на цій території, населеній величезною кількістю народів. Півроку жила й подорожувала з циганськими музиками з гурту Kałe Bała. Її харизматичний голос та незрівнянна гра на скрипці захоплюють не лише польську аудиторію. Зокрема, влітку 2009-го в складі «Оркестра св. Миколая» її захоплено зустрічали на Rainforest World Music Festival в Малайзії.

Йоанна Улатовська — вокал, скрипка, брасса.
Кілька разів на тиждень виконує ритуал, від якого у класичних музикантів мурашки йдуть по шкірі — за пару хвилин перетворює альт на брассу, триструнний мадярський альт, що має шорстке народне звучання. Такий компроміс між ролями студентки музичної академії та фолк-музиканта.

Любомир Іщук (Україна) — вокал, перкусія, бузукі, дримба.
Постійно курсує між Любліном і Львовом, будучи наочним прикладом головного принципу ČAČI VORBA — музика не знає кордонів. Дотримується ідеї відродження української традиційної музики, одночасно будучи сміливим експериментатором. Походить із Закарпаття, одного з найбільш мультинаціональних регіонів на карті світу. В Україні відомий як учасник львівських гуртів «Бурдон» і «Tatosh Banda».

Павел Суйка — вокал, акордеон.
Надзвичайно всестороння особистість, яка однаково добре почувається і в класичній, і в народній музиці. Ще навчаючись в середній школі, мав сольні виступи у Польщі і за її межами, отримуючи визнання за винятковий артистизм. Учасник багатьох музичних проектів, зокрема, Lubliner Klezmorim, співпрацює також з драматичними театрами.

Роберт Бжозовські — вокал, контрабас.
Музичні уподобання Роберта досить широкі: від Моцарта до суворих мелодій румунських Карпат, від родинних капел до джазу. Понад десять років є постійним музикантом Люблінської філармонії. Як класичний музикант брав участь у роботі багатьох студій звукозапису, писав саунд-треки до фільмів. Має кілька престижних нагород.На сьогодні зіграв понад 300 концертів у 14 країнах.

Пьотр Майчина — вокал, гітара, бузукі, мандоліна, кобза.
Пьотр є великим прихильником народної музики і має таку ж насичене концертами життя, як і Роберт Бжезовський. Ще підлітком сконструював свій радіо-приймач, щоб вночі слухати румунські, сербські і грецькі пісні. Зараз, щоб полегшити життя іншим любителям народної музики, є постійним працівником радіо Lublin, популяризуючи музичну традицію Балкан. Його інтереси виходять за межі стилістики конкретних регіонів, з яких походять інструменти, — протягом кількох останніх років розвиває власний стиль гри на мандоліні, оснований на імітації румунських цимбалів.

Більше про гурт — на www.cacivorba.pl.